Я - Українка

      Я не люблю сало, не ношу вишиванку, але я знаю слова українського гімну. Я не перепливала Дніпро, і не вмію танцювати гопак. На моєму столі не лежить "Кобзар" а на стіні не висять рушники. Але я вболіваю за Дніпро, Кличко і Клочкову. Я бачила цю землю з вікна літака, але я повернулась. Я не буду жити там, де вулиці без імен, а люди без побатькові. Я залишусь там, де земля ще не охолонула від вогню, і ще не стерлися на плитах імена незубутих предків. Де хлопці ще пишуть вірші на парах з математики, а на грошах поети, а  не президенти.

Моє рідне місто - безтурботна Одеса. Тут жартують смішно і посміхаються чесно. Я не вірю патріотам на трибунах - я вірю свому серцю. Я вірю в мою Україну: я довіряю цьому повітрю, цим горам, цим людям. Мені стали рідними скрип снігу в Карпатах і шуршання Кримської гальки. Мені ніколи не забути української колискової і поцілунку на Дерибасівській. А ще, мені часто сниться сине небо і поле соняшників. І моя дитина народиться тут. Я - Українка!